четвер, 8 січня 2015 р.

Уроки та позакласні заходи з комп’ютерною підтримкою































Самобутнім явищем у літературі є літописи.  Найдавніші з них не збереглися. Однак вони були використані при складанні «Повісті минулих літ», створеної ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором за часів князювання Володимира Мономаха. (Слайд № 5 Нестор-Літописець) У цьому творі розповідається «звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав перший князювати і звідки земля Руська взялася». Твір містить важливі документи великокняжого архіву, які дали можливість Нестору Літописцю реально відтворити політичну історію Київської Русі. Нестор Літописець уславив героїчні перемоги і успіхи князів, але несхвально ставився до між князівських чвар, свідком яких він був.  У «Повісті минулих літ» вміщено такі літературні твори, як «Повчання»  дітям  Володимира Мономаха,оповідь про засліплення Василія Теребовлянського, а також візантійські і західноєвропейські пам’ятки писемності. Продовженням «Повісті минулих літ» є Київський і Галицько-Волинський літописи, які описують події ХІІ і ХІІІ століть.
Потреба у книгах викликала появу окремого ремесла – книжної справи. За відсутності друкарень книгу переписували від руки. Цим займались перекладачі, переписувачі, художники, палітурники, майстри, що виготовляли пергамент. Переписування та виготовлення книг було зосереджено при монастирях. Книги були дуже дорогі: за 8 гривень можна було купити один молитовник, і за такі ж гроші можна було придбати добротний будинок або 12 гектарів землі. (Слайд №6 ). Обкладинку книги виготовляли дуже ретельно. Її оформляли золотом або сріблом і  коштовними каменями. Праця книго писців дуже цінувалась. Адже крім знання грамоти , вони повинні  були володіти майстерністю красивого письма. Стародавні книги прикрашали мініатюри. Початок книги чи розділу був виділений заставкою, яку виконували в багатому, святковому стилі з чіткими лініями, на які не шкодували золотої фарби. Перша буква тексту – ініціал – завжди був великим. Його часто перетворювали у складний малюнок із зображенням звірів, рослин, різних чудовиськ. Цю букву виділяли червоною фарбою з додаванням золота.














Слово вчителя:  З кожним днем зростає інтерес багатьох людей до проблем нашої історії, витоків національної культури. Як сказав Т.Г. Шевченко: « Історія України захоплює кожного своїми подіями і напівказковими героями, народ напрочуд оригінальний, земля прекрасна.» Українці мають пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переживала найважчі випробування і відроджувалася як та казкова пташка Фенікс, виростаючи з пожарищ і руїн. Був час, коли нашу землю загарбали і поділили між собою сусідні держави. Нестерпно стало жити українському народу в неволі. І почав він утікати в пониззя Дніпра, за пороги, де були дикі степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Слава про волелюбних козаків линула широким світом і не згинула вона і сьогодні. Але, мабуть, мало хто знає, що Ічнеянщина—славетний козацький край. Сьогодні ми здійснимо віртуальну мандрівку «кімнатами» музею козацької слави Ічнянщини. І допоможуть нам в цьому учні-історики.

Учень-екскурсовод: Перші відомості про Ічню належать до 14 століття. У 14–16 століттях вона перебувала під владою Великого князівства Литовського і Речі Посполитої.  В середині 16 століття Ічня одержала статус  містечка. Наприкінці ХVІ ст.  (з 1590 р.) Ічнянська земля належала до краю , який отримав назву Вишневеччина. Польські магнати нещадно експлуатували місцеве населення, особливо тяжким було положення селянства за часів Єремії Вишневецького. Безсумнівно, що поява козацьких сіл в Посульсько-Удайському краї, до якого належить і Ічнянщина,  має повстанський характер і небажання селян  працювати на здирників. Найбільш типовим і найдавнішим  козацьким поселенням у нашім краї є село  Городня. До таких же ранній козацьких поселень можна віднести Вільшану, Тишківку, Буди  та інші населені пункти ічнянського району. Інформація про це згадується у Прилуцькому архіві. Відомий дослідник козацької доби  Гійом Левассер до Боплан позначає поселення на своїй карті. Не можу не згадати, розглядаючи це питання , козацьке поселення Іваницю. Великим козацьким поселенням Ічнянщини  є також  і село Монастирище. Є на Ічнянщині також село, яке було сотенним містечком у складі Чернігівського, а пізніше—у складі Ніжинського полку. Це село Івангород. З вище сказаного ми можемо зробити висновок про те, що на Ічнянщині вже у ХVІ столітті існували козацькі поселення, про що свідчать числені джерела.
Учень-історик: 1637 року на Придніпров’ї спалахнуло селянсько-козацьке повстання під проводом Павлюка. Особливо широко воно розгорнулося в маєтках Яреми Вишневецького.  А так як майже всі Ічнянські землі належали цьому магнату, то ймовірно повстанські акції відбувалися і на Ічнянщині. Весною 1648 р. на Україні розпочалося грізне повстання, що переросло в національно-визвольну війну, яку очолив Богдан Хмельницький.( слайд 3) Ще за два роки до початку національно-визвольної війни польський коронний гетьман Микола Потоцький перед королем речі Посполитої характеризував Вишневеччину як розсадник бунтів. Тож не дивно , що як тільки розпочалася війна, Ічнянський полк негайно перейшов на бік повсталого народу. На самому початку Визвольної війни на території Прилуччини були створені Прилуцький та Іченський (Ічнянський) полки. До складу Прилуцького полку, який складався з 20 сотень i налічував 2000 козаків, у числі інших входила й Іваницька сотня. Щороку після молебня у Воскресенському соборному храмі м. Ічня козаки Ічнянщини рушали шляхом на збірний пункт до Прилук. Звідти весь полк брав курс до Дніпра. Зборів, Збараж, Берестечко, Батіг, Жванець – міста, де прилучани і ічнянці поклали не одну козацьку голову. Коли почалася Визвольна війна українського народу під проводом







Учень-історик. У роки руйнації козацької держави Прилуччина, а разом з нею і ічнянські землі,стала ареною безперспективної політичної боротьби між різними ворогуючими силами. У 1660-х рр.. в Ічні перебував переяславський полковник Яким Сомко, який намагався стати гетьманом України. В Ічні відбулися переговори Якима Сомка та його  політичного  супротивника , претендента  на гетьманську булаву ніжинського полковника Івана Золотаренка. Саме в Ічні полковники примирилися, і Золотаренко відмовився від гетьманства на користь Сомка. Улітку 1662 року в Ічню зїхалися полковники, сотники, значкові козаки, й у Воскресенській церкві присягли на вірність Якиму Сомку та пообіцяли обрати його гетьманом на козацькій раді у Ніжині. ( слайд 7) Ця рада увійшла в історію як   « Чорна Рада». Улітку 1663р. за підтримки російських військ та політичних інтриг гетьманом обирають не Сомка , а промосковського ватажка Івана Брюховецького.  У всіх селах, які  підтримували Сомка , були вчинені погроми і пілпали. Не минули вони і Ічню. Ічня була вщент спалена і пограбована. Згорів навіть Вознесенський храм на Ринковому майдані. Сомка та кілька його прихильників було страчено в Борзні. Після Хмельниччини на Україні відбувалася не тільки « Руїна» , а ще й відродження панського ладу. Різниця була тепер тільки в господарях.  На зміну польській шляхті приходить козацька старшина, яка намагалась зайняти панівне становище краю. Прилуцький полковник Лазар Горленко теж був милостиво нагороджений російським царем. Ось документ, що це підтверджує:  « 1665. Ноября 17. Царская грамота Прилуцкому полковнику лазарю Горленку на дворянство и отчину, за его службу. … он, Лазарь, служил нам Великому государю по своєму обещанию верно и против неприятелів стоял твердо и мужественно, … и за его многие службы ми пожаловали его… И мы Великий Государь… пожаловали в прилуцком полку село Ольшаное…» з цієї грамоти ми дізнаємося про те, як потрапили в нову неволю наші земляки. ( слайд 8)


Учень-історик. Разом з початком гетьманування Мазапи в Україні розпочинається нова доба. Мазепа всіляко підтримує козацьку старшину і оточує себе відданими полковниками і сотниками. По всій Лівобережній Україні відбувається зміна козацької старшини, яка торкнулася і Ічнянської землі. 1687 р. іченським сотником став Іван Стороженко, виходець із правобережної старшини, який пізніше призначається прилуцьким полковником  на місце убитого Лазаря Горленка. Не минули Ічнянщину і події Мазепинського повстання проти Московії. Спочатку Ічнянська сотня всіляко підтримувала дії гетьмана Мазепи, але після Батуринської трагедії її дії змінилися. Після Івна Мазепи сотником ічнянським залишається Андрій Стороженко, який ще в 1703 році обирається на сотництво після смерті батька. Нічим не виявивши себе в роки війни, він залишився вірним царю і не підтримав Мазепу. За це у 1709 році за універсалом Івана Скоропадського одержав села Томашівку і Ступаківку. Це пояснюється політикою царського уряду, що використовував українське козацтво як дармову військову силу. Іченські козаки в першій половині ХVІІІ ст.. пройшли майже всі шляхи принижень і поневірянь Лівобережного козацтва. Поступово вільні козацькі поселення перетворюються на залежні села. Вільною до 1748 року залишалася лише Ічня. У 1764 році було ліквідовано гетьманство, і збройні сили українського козацтва фактично перестали існувати, хоч поділ на полки та сотні залишався. В Іченській сотні тоді було козаків виборних—1154, козаків під помічників—1404 . 1781 року поділ на полки був скасований і останні реорганізовувалися в регулярне військо. Згідно з царським указом 1783 р. створюється десять карабінерних   кавалерійських полків. Кожний полк мав шість ескадронів по138 чоловік. Офіцерами залишалися колишні козацькі старшини. Іченська сотня увійшла до Софіївського полку. Штаби ескадронів полку розміщувалися в Ічні, Прилуках, Іваниці, Переволочній, Івангороді. Ось так закінчується багатостраждальна козацька доба Ічнянського краю
Учень-дослідник. До уславлених чудотворних образів належала  ікона, яку згодом назвали Іржавською. За хроніками, ікона написана в 1572 р. на території південної України, тобто, десь через 10 років після трагічної загибелі Байди - Дмитра Вишневецького - легендарного засновника Запорізької Січі. Ікона мала сумний пророчий дар: вона передчувала поразку та біду, і в знак цього її світлий лик зрошували сльози. Образ Пречистої перебував на Січі у викопаній церкві св. Покрова. Перед походами козаки зверталися до неї з молитвою і вірили в її віщування. За переказами плакала Матір Божа і перед Полтавською битвою. Запорізька Січ незабаром була знищена і в 1711 році в пониззі Дніпра, підвладному у той час кримському ханові, козаки побудували Олешківську Січ. У ній вони зазнавали жорстоких утисків з боку кримського хана. Їм заборонили, зокрема, побудувати церкву, і ікона Богоматері була встановлена в наметі. Молилися таємно. Чудотворна ікона плакала від жалю за долю України. Із Олешківської Січі п'ятеро козаків родом з містечка Іржавець (Іван Доценко, Данило Поливьяний, Ярема Голик, Іван Чистий і Федір Фастовець) у 1716 р. таємно привезли її в містечко Іржавець. ( слайд 10).







Учень 4. У 17 ст. Ічня являла собою замок-фортецю. Фортеця мала форму чотирикутника з майже рівними сторонами (150 сажнів у довжину і 145 сажнів завширшки). На розлогому земляному валу стояв дерев’яний палісад з товстих дубових колод. По кутах чотири дерев’яні вежі, на кожному боці – дерев’яні важкі ворота. Укріплена частина називалася «городом», а та, що розміщувалася поза валом – містечком. Одразу за північною стороною валу було велике панське помістя з фруктовим садом, поруч якого стояв панський будинок. Князь в Ічні ніколи не жив, а помістя призначалося для управляючого. Місце, де стояв маєток, називалося «Корибутівщина» і до того ж вважалося нещасливим через невдачі, що їх зазнавали старости Вишневецького в особистому житті. Укріплення навколо Ічні виникли значно раніше. Вони поступово зміцнювалися, і в 17 ст. це був замок-фортеця.

Учень 6. У польських тарифах за 1628 рік Ічня не згадується, але на мапі Боплана вона вже позначена містечком, а в списках Пшездецького, які дають економічну характеристику володінь Вишневецького за 40 рр. 17 ст., в Ічні налічувалося 1494 двори та 10453 чоловік населення. Така велика кількість жителів Ічні пояснюється припливом сюди переселенців із покріпачених районів. Це були люди з певним досвідом господарювання. Ось чому в містечку швидко розвивається торгівля, ремесло, сільське господарство. У 40-х рр. 17 ст. іченські  купці торгували дьогтем у російських містах, про що свідчать записи в прибуткових книгах Курської митниці. Так 15 вересня 1647 року записано: «Иноземец города Ични Василий Иванов явил на возах 16 бочек дегтя. Взято пошлины 14 рублей, 16 алтын, 2 деньги». З книг видно, що через Курську митницю і раніше переїзджало чимало купців Ічні. Посилювався товарообмін з найближчими містами та містечками: Прилуками, Ніжином, Конотопом, Івангородом і т. д. Ічнянські ярмарки на Трійцю та Іллю, про які вперше згадується в історичних джерелах за 1654 рік, виникли в 40-х рр. того ж століття, у період бурхливого економічного піднесення Ічні.
Учень 7. Для охорони кордонів держави польський уряд створює на Лівобережній Україні окремі військові частини з покозаченого місцевого населення. В Ічні не було нестатку в хоробрих воїнах-козаках, і в 40-х роках був утворений окремий козачий полк, командир якого іменувався «Полковником Війська його королівської милості Запорозького  Іченським». На початку 1648 року полковником був Петро Головацький, а 1649-го – Степан Головацький, пам'ять про якого збереглася в книгах Воскресінської церкви. Ічнянський козачий полк був підпорядкований безпосередньо польському королю. Як тільки розпочалася Визвольна війна 1648 року цей полк негайно перейшов на бік повсталого народу і взяв активну участь у боротьбі проти польської шляхти. Полковник С. Головацький загинув 1649 року за невідомих обставин. Запис в євангелії Воскресенського храму в пам'ять небіжчика Стефана Головацького не вказує місця загибелі. За польськими джерелами, Головацький улітку 1649 року тримав в облозі місто Речицю в Білорусі, був захоплений поляками в полон і посаджений на палю. Наприкінці 1649 року після Зборівського договору Іченський полк був розформований, а дві його сотні ввійшли до складу Прилуцького полку. Сотники Іван Янович і Федір Грищенко пройшли зі своїми козаками довгий шлях боротьби за волю і незалежність України.
Учень 8. Майже щороку після молебня у Воскресенському соборному храмі прощалися козаки з рідними і вирушали шляхом на збірний пункт до Прилук. Звідти весь полк брав курс до Дніпра. Зборів, Збараж, Берестечко, Батіг, Жванець, – ось далеко не повний перелік міст і сіл, де прилучани ділили з усім козацьким військом і гіркоту поразок, і радість перемог. Поріділими поверталися сотні після кожного походу, але на місце вибулих батьків ставали їхні сини. 1653 року залишилися в Ічні ще дві козачі сотні, на чолі однієї з яких був сотник Семен Герасимов. Це він у грудні 1653 року очолив сотню козаків для зустрічі російського посольства, яке через Іваницю-Городню-Вільшану їхало до Прилук, а звідти на Переяслав. Біля села Городні ічнянські козаки зустріли посольство і після привітань проводжали до самих  Прилук. А через півтора місяці в іч енських церквах на вірність царю присягнули два сотники, чотири отамани, два бурмістри, війт і 1778 козаків і міщан.
Учень 9. Скасований козацькою шаблею польський лад був замінений новим устроєм. Молода українська держава міцніла, набираючи сил. Тепер Ічня одержала ратушне управління. Вільними голосами козаки та селяни обирали козацьке управління та міський уряд. Пожвавлюється розвиток продуктивних сил. Це був період в історії українського народу, коли існували найбільш сприятливі умови для розвитку демократичного устрою та братерських взаємовідносин. Волелюбство, простота звичаїв, працьовитість, щирість хлібосольства та інші позитивні якості в поєднанні з ліричною натурою в майбутньому повинні були принести найблагодатніші наслідки в соціально-економічному, культурному та моральному відношеннях. Особливо жваво розвивалася торгівля у 80-х рр. 18 ст. В Ічні на той час налічувалося понад 70 торгових точок (рибні, соляні, м’ясні, гончарні лавки та крамниці красного товару). Щороку відбувалися по три ярмарки, по три базари щотижня. На багатолюдних ічнянських ярмарках товарообіг досягав 40 тис. крб. Містечко було відоме як хлібний ринок півдня Чернігівщини. Тут щороку збувалося близько 30 тис. четвертей хліба (І чверть – 8 пудів). Продавалась також велика кількість худоби. Самобутність, своєрідність, національний колорит ічнянських ярмарків вразили російського художника В. Штенберга, який тут був проїздом. Все це він зобразив на своєму полотні «Ярмарок в Ічні», яке зараз знаходиться в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Набуває розвитку винокуріння. В 1780 році діяло 23 винокурні. На річці Іченці було 9 млинів, цегельня. Розвивалося ремесло. За переписом 1666 року ремісники становили близько 13 % від загальної кількості дворів. Ремісники, ковалі та шевці об’єднувалися в цехи. Були тут також ткачі, бондарі, вироби яких, особливо знамениті ічнянські кахлі, славилися далеко за межами України. До сих пір в народній пам’яті зберігаються назви мікрорайонів Ічні: Гончарівка, Ковалівка, Бочанівка.

Учень 11. «Руїна», що охопила територію України після смерті Б. Хмельницького, була провісником роз’єднаності та вікових бідувань народу, завдала величезної шкоди не лише господарству й культурі країни, а, що найголовніше, травмувала її національну душу. У роки лихоліття наш край став ареною безперспективної політичної боротьби між різними ворогуючими силами. Улітку 1659 року через Ічню в напрямку на Конотоп пройшли війська І. Виговського, у складі яких був і Прилуцький полк з ічнянцями, а з ними військо кримського хана. У битві під Конотопом російська армія зазнала поразки, що викликало паніку в Москві і втечу царя за межі столиці. У 1660 році в Ічні часто бував відданий син України, переяславський полковник Яким Сомко, який намагався стати гетьманом України. Тут він вів переговори із своїм політичним супротивником ніжинським полковником Василем Золотаренком. Тут влітку 1662 року у Воскресенський церкві козаки присягали на вірність Сомку. Драма, що розігралася пізніше, детально описана в романі П. Куліша «Чорна рада». Ічня була дощенту спалена і пограбована. Згорів і Воскресенський храм.
Учень 14. Страшним вихором пронеслася над Ічнею перша світова та громадянська війни. Пропустили через свої жорна, поламали тисячі людських душ, матеріальні цінності, зруйнували віру, знищили храми духовності. Голодомор… Кілька сот безіменних людей поховано на ічнянських кладовищах. Але скільки? Ніхто не знає, бо такого обліку не велося. За окремими даними – 3 тисячі! Помирали майже на кожній вулиці, але не багато. Можна сказати, що голодна смерть милостиво обійшлася з Ічнею, вибірково заглянувши в окремі двори, щоб забрати декого з їхніх мешканців. Без перебільшення можна сказати, що колгосп ім. 1-го Травня (голова Тимофій Іванович Пеліхов), певною мірою сприяв Ічні в боротьбі за виживання. Віддавши майже весь вирощений багатий урожай державі, колгосп допоміг Ічні вийти з хлібозаготівельного провалу й уникнути масового подвірного обшуку та вилучення зерна. Ситуація в Ічні була кращою, ніж в навколишніх селах ще й тим, що тут проживало чимало робітників і службовців, учителів, лікарів, спеціалістів сільського господарства та інших, які одержували щомісячні продовольчі пайки. Крім того, спиртовий та цукровий заводи теж допомагали виживати. В історії України це був період, що залишив сумний відбиток на всіх сторонах життя, особливо на побуті, культурі та, найголовніше, на психології кількох поколінь.
Учень 15. Але, не зважаючи ні на що, життя не завмерло. Сонце світило, як і завжди. Народжувалися діти, бешкетували школярі. Юнаки та дівчати їхали вчитися в інститутах і технікумах, вербувалися на роботу в Донбас, за комсомольськими путівками їхали до Сибіру та Далекого Сходу. Новим випробуванням стали репресії проти «ворогів народу», тобто проти людей, які в будь-якій мірі протестували проти насильницької політики нового режиму. За неповними даними в Ічні було репресовано понад 150 осіб. Цінність людського життя впала до небувалого рівня. Церкви були закриті, обезглавлені. Зовсім знищено було Ічнянську Успенську церкву. Наприкінці 30-х років у трьох середніх, трьох семирічних і трьох початкових школах Ічні навчалося близько 2300 учнів. У 1939 році розпочалося навчання в новому двоповерховому приміщенні середньої школи № 6 на 400 учнів.
Учень 16. 22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Окупація Ічні тривала рівно 2 роки. Окупантами було вбито 225 осіб, з фронтів не повернулося 1500 ічнянців. Полум’ям пожеж були пошкоджені спиртовий завод, МТС, заготзерно, школа № 6, я якій зберігалося багато зерна. Воювали на воєнних фронтах ічнянці відважно. Ічня є батьківщиною двох Героїв Радянського Союзу – Олексія Гнатовича Негоди, дивізія якого першою штурмувала рейхстаг, та Миколи Семеновича Шульженка, який приймав участь у форсуванні Одера. Віддав своє життя за визволення рідного міста Анатолій Васильович Сергієнко. Їхніми іменами названо вулиці. Вересневі дні 1943 року принесли ічнянцям не лише радість і надію на визволення, а й велику печаль у багатьох сім’ях. Трагедія сталася 11 вересня , коли на спиртзаводі вибухнула цистерна із спиртом. Сотні людей, які прийшли за ним, опинилися в сфері полум’я та гарячої пари. На людях горіли одяг, взуття, волосся. Кілька десятків людей згоріли на місці і обвуглені трупи ледве розпізнавали. Частина померла через кілька днів, тижнів чи місяців. Були і ті, які потерпали роками. Чернігівщина стала справжнім партизанським краєм. Підпільну роботу на Ічнянщині очолював  Іван Юхимович Попко. Чимало ічнянців брали активну участь у партизанському русі. Війна закінчилася, осиротивши не одну дитину, залишивши тужну пісню і заплакані очі не одній дружині, посрібливши скроні і залишивши у вічній скорботі не одну матір.



https://docs.google.com/presentation/d/19swOlestZDnyxYhX7z1uJrDWV_HPd6YZXGAy6vK8_EY/edit?usp=sharing




Ведучий ІІ. Значно активніше стали втручатися в державні справи жінки в Україні, особливо уже в незалежній. Жінки присутні у Верховній Раді, в уряді, в загальнодержавних і релігійних управлінських структурах. Є серед них політики успішні і не зовсім. Є розумні, освічені, із державним мисленням. Є просто майстри піару. Але це уже хто на що здатен. Головне – двері у суспільне життя для жінок відчинені. А щодо боротьби, яку запрограмували «матері-засновниці» свята 8 березня, то, може, її й не треба? Нехай кожна жінка сама визначає місце в житті. Хіба погано, коли жінка піклується про сімю? Якщо ростить дітей і ростуть вони доглянутими, вихованими, здоровими? Пригадайте, в дитинстві кожного найщасливішим був день, коли мама була вдома. Якщо ж боротьбу за емансипацію піднести як самоціль, то можна дійти до абсурду, як це було в СРСР, коли в представницькі органи влади обов’язково набирали певний відсоток жінок, а в уряді була лише одна в часи радянської влади Катерина Фурцева – міністр культури. Коли дівчат саджали на трактори, а чоловіків, що доїли громадських корів та влаштовувались вихователями в дитячих садочках, підносили як героїв.








































































































































































Самобутнім явищем у літературі є літописи.  Найдавніші з них не збереглися. Однак вони були використані при складанні «Повісті минулих літ», створеної ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором за часів князювання Володимира Мономаха. (Слайд № 5 Нестор-Літописець) У цьому творі розповідається «звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав перший князювати і звідки земля Руська взялася». Твір містить важливі документи великокняжого архіву, які дали можливість Нестору Літописцю реально відтворити політичну історію Київської Русі. Нестор Літописець уславив героїчні перемоги і успіхи князів, але несхвально ставився до між князівських чвар, свідком яких він був.  У «Повісті минулих літ» вміщено такі літературні твори, як «Повчання»  дітям  Володимира Мономаха,оповідь про засліплення Василія Теребовлянського, а також візантійські і західноєвропейські пам’ятки писемності. Продовженням «Повісті минулих літ» є Київський і Галицько-Волинський літописи, які описують події ХІІ і ХІІІ століть.
Потреба у книгах викликала появу окремого ремесла – книжної справи. За відсутності друкарень книгу переписували від руки. Цим займались перекладачі, переписувачі, художники, палітурники, майстри, що виготовляли пергамент. Переписування та виготовлення книг було зосереджено при монастирях. Книги були дуже дорогі: за 8 гривень можна було купити один молитовник, і за такі ж гроші можна було придбати добротний будинок або 12 гектарів землі. (Слайд №6 ). Обкладинку книги виготовляли дуже ретельно. Її оформляли золотом або сріблом і  коштовними каменями. Праця книго писців дуже цінувалась. Адже крім знання грамоти , вони повинні  були володіти майстерністю красивого письма. Стародавні книги прикрашали мініатюри. Початок книги чи розділу був виділений заставкою, яку виконували в багатому, святковому стилі з чіткими лініями, на які не шкодували золотої фарби. Перша буква тексту – ініціал – завжди був великим. Його часто перетворювали у складний малюнок із зображенням звірів, рослин, різних чудовиськ. Цю букву виділяли червоною фарбою з додаванням золота.









































































Слово вчителя:  З кожним днем зростає інтерес багатьох людей до проблем нашої історії, витоків національної культури. Як сказав Т.Г. Шевченко: « Історія України захоплює кожного своїми подіями і напівказковими героями, народ напрочуд оригінальний, земля прекрасна.» Українці мають пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переживала найважчі випробування і відроджувалася як та казкова пташка Фенікс, виростаючи з пожарищ і руїн. Був час, коли нашу землю загарбали і поділили між собою сусідні держави. Нестерпно стало жити українському народу в неволі. І почав він утікати в пониззя Дніпра, за пороги, де були дикі степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Слава про волелюбних козаків линула широким світом і не згинула вона і сьогодні. Але, мабуть, мало хто знає, що Ічнеянщина—славетний козацький край. Сьогодні ми здійснимо віртуальну мандрівку «кімнатами» музею козацької слави Ічнянщини. І допоможуть нам в цьому учні-історики.

Учень-екскурсовод: Перші відомості про Ічню належать до 14 століття. У 14–16 століттях вона перебувала під владою Великого князівства Литовського і Речі Посполитої.  В середині 16 століття Ічня одержала статус  містечка. Наприкінці ХVІ ст.  (з 1590 р.) Ічнянська земля належала до краю , який отримав назву Вишневеччина. Польські магнати нещадно експлуатували місцеве населення, особливо тяжким було положення селянства за часів Єремії Вишневецького. Безсумнівно, що поява козацьких сіл в Посульсько-Удайському краї, до якого належить і Ічнянщина,  має повстанський характер і небажання селян  працювати на здирників. Найбільш типовим і найдавнішим  козацьким поселенням у нашім краї є село  Городня. До таких же ранній козацьких поселень можна віднести Вільшану, Тишківку, Буди  та інші населені пункти ічнянського району. Інформація про це згадується у Прилуцькому архіві. Відомий дослідник козацької доби  Гійом Левассер до Боплан позначає поселення на своїй карті. Не можу не згадати, розглядаючи це питання , козацьке поселення Іваницю. Великим козацьким поселенням Ічнянщини  є також  і село Монастирище. Є на Ічнянщині також село, яке було сотенним містечком у складі Чернігівського, а пізніше—у складі Ніжинського полку. Це село Івангород. З вище сказаного ми можемо зробити висновок про те, що на Ічнянщині вже у ХVІ столітті існували козацькі поселення, про що свідчать числені джерела.
Учень-історик: 1637 року на Придніпров’ї спалахнуло селянсько-козацьке повстання під проводом Павлюка. Особливо широко воно розгорнулося в маєтках Яреми Вишневецького.  А так як майже всі Ічнянські землі належали цьому магнату, то ймовірно повстанські акції відбувалися і на Ічнянщині. Весною 1648 р. на Україні розпочалося грізне повстання, що переросло в національно-визвольну війну, яку очолив Богдан Хмельницький.( слайд 3) Ще за два роки до початку національно-визвольної війни польський коронний гетьман Микола Потоцький перед королем речі Посполитої характеризував Вишневеччину як розсадник бунтів. Тож не дивно , що як тільки розпочалася війна, Ічнянський полк негайно перейшов на бік повсталого народу. На самому початку Визвольної війни на території Прилуччини були створені Прилуцький та Іченський (Ічнянський) полки. До складу Прилуцького полку, який складався з 20 сотень i налічував 2000 козаків, у числі інших входила й Іваницька сотня. Щороку після молебня у Воскресенському соборному храмі м. Ічня козаки Ічнянщини рушали шляхом на збірний пункт до Прилук. Звідти весь полк брав курс до Дніпра. Зборів, Збараж, Берестечко, Батіг, Жванець – міста, де прилучани і ічнянці поклали не одну козацьку голову. Коли почалася Визвольна війна українського народу під проводом







Учень-історик. У роки руйнації козацької держави Прилуччина, а разом з нею і ічнянські землі,стала ареною безперспективної політичної боротьби між різними ворогуючими силами. У 1660-х рр.. в Ічні перебував переяславський полковник Яким Сомко, який намагався стати гетьманом України. В Ічні відбулися переговори Якима Сомка та його  політичного  супротивника , претендента  на гетьманську булаву ніжинського полковника Івана Золотаренка. Саме в Ічні полковники примирилися, і Золотаренко відмовився від гетьманства на користь Сомка. Улітку 1662 року в Ічню зїхалися полковники, сотники, значкові козаки, й у Воскресенській церкві присягли на вірність Якиму Сомку та пообіцяли обрати його гетьманом на козацькій раді у Ніжині. ( слайд 7) Ця рада увійшла в історію як   « Чорна Рада». Улітку 1663р. за підтримки російських військ та політичних інтриг гетьманом обирають не Сомка , а промосковського ватажка Івана Брюховецького.  У всіх селах, які  підтримували Сомка , були вчинені погроми і пілпали. Не минули вони і Ічню. Ічня була вщент спалена і пограбована. Згорів навіть Вознесенський храм на Ринковому майдані. Сомка та кілька його прихильників було страчено в Борзні. Після Хмельниччини на Україні відбувалася не тільки « Руїна» , а ще й відродження панського ладу. Різниця була тепер тільки в господарях.  На зміну польській шляхті приходить козацька старшина, яка намагалась зайняти панівне становище краю. Прилуцький полковник Лазар Горленко теж був милостиво нагороджений російським царем. Ось документ, що це підтверджує:  « 1665. Ноября 17. Царская грамота Прилуцкому полковнику лазарю Горленку на дворянство и отчину, за его службу. … он, Лазарь, служил нам Великому государю по своєму обещанию верно и против неприятелів стоял твердо и мужественно, … и за его многие службы ми пожаловали его… И мы Великий Государь… пожаловали в прилуцком полку село Ольшаное…» з цієї грамоти ми дізнаємося про те, як потрапили в нову неволю наші земляки. ( слайд 8)


Учень-історик. Разом з початком гетьманування Мазапи в Україні розпочинається нова доба. Мазепа всіляко підтримує козацьку старшину і оточує себе відданими полковниками і сотниками. По всій Лівобережній Україні відбувається зміна козацької старшини, яка торкнулася і Ічнянської землі. 1687 р. іченським сотником став Іван Стороженко, виходець із правобережної старшини, який пізніше призначається прилуцьким полковником  на місце убитого Лазаря Горленка. Не минули Ічнянщину і події Мазепинського повстання проти Московії. Спочатку Ічнянська сотня всіляко підтримувала дії гетьмана Мазепи, але після Батуринської трагедії її дії змінилися. Після Івна Мазепи сотником ічнянським залишається Андрій Стороженко, який ще в 1703 році обирається на сотництво після смерті батька. Нічим не виявивши себе в роки війни, він залишився вірним царю і не підтримав Мазепу. За це у 1709 році за універсалом Івана Скоропадського одержав села Томашівку і Ступаківку. Це пояснюється політикою царського уряду, що використовував українське козацтво як дармову військову силу. Іченські козаки в першій половині ХVІІІ ст.. пройшли майже всі шляхи принижень і поневірянь Лівобережного козацтва. Поступово вільні козацькі поселення перетворюються на залежні села. Вільною до 1748 року залишалася лише Ічня. У 1764 році було ліквідовано гетьманство, і збройні сили українського козацтва фактично перестали існувати, хоч поділ на полки та сотні залишався. В Іченській сотні тоді було козаків виборних—1154, козаків під помічників—1404 . 1781 року поділ на полки був скасований і останні реорганізовувалися в регулярне військо. Згідно з царським указом 1783 р. створюється десять карабінерних   кавалерійських полків. Кожний полк мав шість ескадронів по138 чоловік. Офіцерами залишалися колишні козацькі старшини. Іченська сотня увійшла до Софіївського полку. Штаби ескадронів полку розміщувалися в Ічні, Прилуках, Іваниці, Переволочній, Івангороді. Ось так закінчується багатостраждальна козацька доба Ічнянського краю
Учень-дослідник. До уславлених чудотворних образів належала  ікона, яку згодом назвали Іржавською. За хроніками, ікона написана в 1572 р. на території південної України, тобто, десь через 10 років після трагічної загибелі Байди - Дмитра Вишневецького - легендарного засновника Запорізької Січі. Ікона мала сумний пророчий дар: вона передчувала поразку та біду, і в знак цього її світлий лик зрошували сльози. Образ Пречистої перебував на Січі у викопаній церкві св. Покрова. Перед походами козаки зверталися до неї з молитвою і вірили в її віщування. За переказами плакала Матір Божа і перед Полтавською битвою. Запорізька Січ незабаром була знищена і в 1711 році в пониззі Дніпра, підвладному у той час кримському ханові, козаки побудували Олешківську Січ. У ній вони зазнавали жорстоких утисків з боку кримського хана. Їм заборонили, зокрема, побудувати церкву, і ікона Богоматері була встановлена в наметі. Молилися таємно. Чудотворна ікона плакала від жалю за долю України. Із Олешківської Січі п'ятеро козаків родом з містечка Іржавець (Іван Доценко, Данило Поливьяний, Ярема Голик, Іван Чистий і Федір Фастовець) у 1716 р. таємно привезли її в містечко Іржавець. ( слайд 10).




























Учень 4. У 17 ст. Ічня являла собою замок-фортецю. Фортеця мала форму чотирикутника з майже рівними сторонами (150 сажнів у довжину і 145 сажнів завширшки). На розлогому земляному валу стояв дерев’яний палісад з товстих дубових колод. По кутах чотири дерев’яні вежі, на кожному боці – дерев’яні важкі ворота. Укріплена частина називалася «городом», а та, що розміщувалася поза валом – містечком. Одразу за північною стороною валу було велике панське помістя з фруктовим садом, поруч якого стояв панський будинок. Князь в Ічні ніколи не жив, а помістя призначалося для управляючого. Місце, де стояв маєток, називалося «Корибутівщина» і до того ж вважалося нещасливим через невдачі, що їх зазнавали старости Вишневецького в особистому житті. Укріплення навколо Ічні виникли значно раніше. Вони поступово зміцнювалися, і в 17 ст. це був замок-фортеця.

Учень 6. У польських тарифах за 1628 рік Ічня не згадується, але на мапі Боплана вона вже позначена містечком, а в списках Пшездецького, які дають економічну характеристику володінь Вишневецького за 40 рр. 17 ст., в Ічні налічувалося 1494 двори та 10453 чоловік населення. Така велика кількість жителів Ічні пояснюється припливом сюди переселенців із покріпачених районів. Це були люди з певним досвідом господарювання. Ось чому в містечку швидко розвивається торгівля, ремесло, сільське господарство. У 40-х рр. 17 ст. іченські  купці торгували дьогтем у російських містах, про що свідчать записи в прибуткових книгах Курської митниці. Так 15 вересня 1647 року записано: «Иноземец города Ични Василий Иванов явил на возах 16 бочек дегтя. Взято пошлины 14 рублей, 16 алтын, 2 деньги». З книг видно, що через Курську митницю і раніше переїзджало чимало купців Ічні. Посилювався товарообмін з найближчими містами та містечками: Прилуками, Ніжином, Конотопом, Івангородом і т. д. Ічнянські ярмарки на Трійцю та Іллю, про які вперше згадується в історичних джерелах за 1654 рік, виникли в 40-х рр. того ж століття, у період бурхливого економічного піднесення Ічні.
Учень 7. Для охорони кордонів держави польський уряд створює на Лівобережній Україні окремі військові частини з покозаченого місцевого населення. В Ічні не було нестатку в хоробрих воїнах-козаках, і в 40-х роках був утворений окремий козачий полк, командир якого іменувався «Полковником Війська його королівської милості Запорозького  Іченським». На початку 1648 року полковником був Петро Головацький, а 1649-го – Степан Головацький, пам'ять про якого збереглася в книгах Воскресінської церкви. Ічнянський козачий полк був підпорядкований безпосередньо польському королю. Як тільки розпочалася Визвольна війна 1648 року цей полк негайно перейшов на бік повсталого народу і взяв активну участь у боротьбі проти польської шляхти. Полковник С. Головацький загинув 1649 року за невідомих обставин. Запис в євангелії Воскресенського храму в пам'ять небіжчика Стефана Головацького не вказує місця загибелі. За польськими джерелами, Головацький улітку 1649 року тримав в облозі місто Речицю в Білорусі, був захоплений поляками в полон і посаджений на палю. Наприкінці 1649 року після Зборівського договору Іченський полк був розформований, а дві його сотні ввійшли до складу Прилуцького полку. Сотники Іван Янович і Федір Грищенко пройшли зі своїми козаками довгий шлях боротьби за волю і незалежність України.
Учень 8. Майже щороку після молебня у Воскресенському соборному храмі прощалися козаки з рідними і вирушали шляхом на збірний пункт до Прилук. Звідти весь полк брав курс до Дніпра. Зборів, Збараж, Берестечко, Батіг, Жванець, – ось далеко не повний перелік міст і сіл, де прилучани ділили з усім козацьким військом і гіркоту поразок, і радість перемог. Поріділими поверталися сотні після кожного походу, але на місце вибулих батьків ставали їхні сини. 1653 року залишилися в Ічні ще дві козачі сотні, на чолі однієї з яких був сотник Семен Герасимов. Це він у грудні 1653 року очолив сотню козаків для зустрічі російського посольства, яке через Іваницю-Городню-Вільшану їхало до Прилук, а звідти на Переяслав. Біля села Городні ічнянські козаки зустріли посольство і після привітань проводжали до самих  Прилук. А через півтора місяці в іч енських церквах на вірність царю присягнули два сотники, чотири отамани, два бурмістри, війт і 1778 козаків і міщан.
Учень 9. Скасований козацькою шаблею польський лад був замінений новим устроєм. Молода українська держава міцніла, набираючи сил. Тепер Ічня одержала ратушне управління. Вільними голосами козаки та селяни обирали козацьке управління та міський уряд. Пожвавлюється розвиток продуктивних сил. Це був період в історії українського народу, коли існували найбільш сприятливі умови для розвитку демократичного устрою та братерських взаємовідносин. Волелюбство, простота звичаїв, працьовитість, щирість хлібосольства та інші позитивні якості в поєднанні з ліричною натурою в майбутньому повинні були принести найблагодатніші наслідки в соціально-економічному, культурному та моральному відношеннях. Особливо жваво розвивалася торгівля у 80-х рр. 18 ст. В Ічні на той час налічувалося понад 70 торгових точок (рибні, соляні, м’ясні, гончарні лавки та крамниці красного товару). Щороку відбувалися по три ярмарки, по три базари щотижня. На багатолюдних ічнянських ярмарках товарообіг досягав 40 тис. крб. Містечко було відоме як хлібний ринок півдня Чернігівщини. Тут щороку збувалося близько 30 тис. четвертей хліба (І чверть – 8 пудів). Продавалась також велика кількість худоби. Самобутність, своєрідність, національний колорит ічнянських ярмарків вразили російського художника В. Штенберга, який тут був проїздом. Все це він зобразив на своєму полотні «Ярмарок в Ічні», яке зараз знаходиться в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Набуває розвитку винокуріння. В 1780 році діяло 23 винокурні. На річці Іченці було 9 млинів, цегельня. Розвивалося ремесло. За переписом 1666 року ремісники становили близько 13 % від загальної кількості дворів. Ремісники, ковалі та шевці об’єднувалися в цехи. Були тут також ткачі, бондарі, вироби яких, особливо знамениті ічнянські кахлі, славилися далеко за межами України. До сих пір в народній пам’яті зберігаються назви мікрорайонів Ічні: Гончарівка, Ковалівка, Бочанівка.

Учень 11. «Руїна», що охопила територію України після смерті Б. Хмельницького, була провісником роз’єднаності та вікових бідувань народу, завдала величезної шкоди не лише господарству й культурі країни, а, що найголовніше, травмувала її національну душу. У роки лихоліття наш край став ареною безперспективної політичної боротьби між різними ворогуючими силами. Улітку 1659 року через Ічню в напрямку на Конотоп пройшли війська І. Виговського, у складі яких був і Прилуцький полк з ічнянцями, а з ними військо кримського хана. У битві під Конотопом російська армія зазнала поразки, що викликало паніку в Москві і втечу царя за межі столиці. У 1660 році в Ічні часто бував відданий син України, переяславський полковник Яким Сомко, який намагався стати гетьманом України. Тут він вів переговори із своїм політичним супротивником ніжинським полковником Василем Золотаренком. Тут влітку 1662 року у Воскресенський церкві козаки присягали на вірність Сомку. Драма, що розігралася пізніше, детально описана в романі П. Куліша «Чорна рада». Ічня була дощенту спалена і пограбована. Згорів і Воскресенський храм.
Учень 14. Страшним вихором пронеслася над Ічнею перша світова та громадянська війни. Пропустили через свої жорна, поламали тисячі людських душ, матеріальні цінності, зруйнували віру, знищили храми духовності. Голодомор… Кілька сот безіменних людей поховано на ічнянських кладовищах. Але скільки? Ніхто не знає, бо такого обліку не велося. За окремими даними – 3 тисячі! Помирали майже на кожній вулиці, але не багато. Можна сказати, що голодна смерть милостиво обійшлася з Ічнею, вибірково заглянувши в окремі двори, щоб забрати декого з їхніх мешканців. Без перебільшення можна сказати, що колгосп ім. 1-го Травня (голова Тимофій Іванович Пеліхов), певною мірою сприяв Ічні в боротьбі за виживання. Віддавши майже весь вирощений багатий урожай державі, колгосп допоміг Ічні вийти з хлібозаготівельного провалу й уникнути масового подвірного обшуку та вилучення зерна. Ситуація в Ічні була кращою, ніж в навколишніх селах ще й тим, що тут проживало чимало робітників і службовців, учителів, лікарів, спеціалістів сільського господарства та інших, які одержували щомісячні продовольчі пайки. Крім того, спиртовий та цукровий заводи теж допомагали виживати. В історії України це був період, що залишив сумний відбиток на всіх сторонах життя, особливо на побуті, культурі та, найголовніше, на психології кількох поколінь.
Учень 15. Але, не зважаючи ні на що, життя не завмерло. Сонце світило, як і завжди. Народжувалися діти, бешкетували школярі. Юнаки та дівчати їхали вчитися в інститутах і технікумах, вербувалися на роботу в Донбас, за комсомольськими путівками їхали до Сибіру та Далекого Сходу. Новим випробуванням стали репресії проти «ворогів народу», тобто проти людей, які в будь-якій мірі протестували проти насильницької політики нового режиму. За неповними даними в Ічні було репресовано понад 150 осіб. Цінність людського життя впала до небувалого рівня. Церкви були закриті, обезглавлені. Зовсім знищено було Ічнянську Успенську церкву. Наприкінці 30-х років у трьох середніх, трьох семирічних і трьох початкових школах Ічні навчалося близько 2300 учнів. У 1939 році розпочалося навчання в новому двоповерховому приміщенні середньої школи № 6 на 400 учнів.
Учень 16. 22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Окупація Ічні тривала рівно 2 роки. Окупантами було вбито 225 осіб, з фронтів не повернулося 1500 ічнянців. Полум’ям пожеж були пошкоджені спиртовий завод, МТС, заготзерно, школа № 6, я якій зберігалося багато зерна. Воювали на воєнних фронтах ічнянці відважно. Ічня є батьківщиною двох Героїв Радянського Союзу – Олексія Гнатовича Негоди, дивізія якого першою штурмувала рейхстаг, та Миколи Семеновича Шульженка, який приймав участь у форсуванні Одера. Віддав своє життя за визволення рідного міста Анатолій Васильович Сергієнко. Їхніми іменами названо вулиці. Вересневі дні 1943 року принесли ічнянцям не лише радість і надію на визволення, а й велику печаль у багатьох сім’ях. Трагедія сталася 11 вересня , коли на спиртзаводі вибухнула цистерна із спиртом. Сотні людей, які прийшли за ним, опинилися в сфері полум’я та гарячої пари. На людях горіли одяг, взуття, волосся. Кілька десятків людей згоріли на місці і обвуглені трупи ледве розпізнавали. Частина померла через кілька днів, тижнів чи місяців. Були і ті, які потерпали роками. Чернігівщина стала справжнім партизанським краєм. Підпільну роботу на Ічнянщині очолював  Іван Юхимович Попко. Чимало ічнянців брали активну участь у партизанському русі. Війна закінчилася, осиротивши не одну дитину, залишивши тужну пісню і заплакані очі не одній дружині, посрібливши скроні і залишивши у вічній скорботі не одну матір.





























Ведучий ІІ. Значно активніше стали втручатися в державні справи жінки в Україні, особливо уже в незалежній. Жінки присутні у Верховній Раді, в уряді, в загальнодержавних і релігійних управлінських структурах. Є серед них політики успішні і не зовсім. Є розумні, освічені, із державним мисленням. Є просто майстри піару. Але це уже хто на що здатен. Головне – двері у суспільне життя для жінок відчинені. А щодо боротьби, яку запрограмували «матері-засновниці» свята 8 березня, то, може, її й не треба? Нехай кожна жінка сама визначає місце в житті. Хіба погано, коли жінка піклується про сімю? Якщо ростить дітей і ростуть вони доглянутими, вихованими, здоровими? Пригадайте, в дитинстві кожного найщасливішим був день, коли мама була вдома. Якщо ж боротьбу за емансипацію піднести як самоціль, то можна дійти до абсурду, як це було в СРСР, коли в представницькі органи влади обов’язково набирали певний відсоток жінок, а в уряді була лише одна в часи радянської влади Катерина Фурцева – міністр культури. Коли дівчат саджали на трактори, а чоловіків, що доїли громадських корів та влаштовувались вихователями в дитячих садочках, підносили як героїв.






































https://docs.google.com/presentation/d/1OJxpFQIfkTghatrQCM0COlTcnvuylm6b3twj0Xc0cng/pub?start=false&loop=false&delayms=3000

Немає коментарів:

Дописати коментар